Єдине, що може убезпечити Україну — це єдність України як держави

0
136

Пострадянська Україна має бути перезаснованою як демократична народна держава. І починати треба з основи. А основа будь-якої держави — це суспільна угода. Про три основні складові, які мають перезаснувати нашу країну та про новий курс для України в інтерв’ю «Fashion of Diplomacy» розповідає Андрій Ніколаєнко, український дипломат, політик, державний діяч.

Маючи дипломатичну освіту та досвід роботи дипломатом, як би Ви прокоментували діяльність МЗС України в особливий (2014–2017) період?

— Вважаю, що попри певні періоди проросійськості, МЗС завжди було одним з найпрозахідніших українських відомств… І за часів помаранчевої революції, і навіть за часів Януковича це був флагман інтеграції до західних цінностей… Керівництво країни, яка воює за свою незалежність, мало б розуміти, що міністр закордонних справ має бути другим-третім керівником у державі. На мою думку, МЗС зараз потерпає — як і низка інших відомств — через те, що міністерство перетворилося на продовження Адміністрації Президента. А це — неправильно.

Прорив на євроінтеграційному фронті, який стався цьогоріч, є заслугою МЗС України? Чи Ви маєте іншу думку з цього приводу?

— Це заслуга українського народу, який виходив на майдан. Якщо держава платить таку високу ціну за свої євроінтеграційні прагнення, то Європа просто не може не йти на зустріч. Тому, ще раз повторюся, це заслуга народу. А щодо МЗС, який мав виконати суто технічну частину євроінтеграційного процесу, то міністерство виконало її блискуче.

Ви працювали у Південній Кореї та добре знаєте геополітичну ситуацію на Корейському півострові. Чи можливою є масштабна війна у цьому регіоні? Чи здатна ця війна перерости у глобальний конфлікт?

— Я вважаю війну неможливою. Війну можуть спровокувати дві держави — КНР та США. Південна Корея є заручником ситуації. Японія не є мілітарною державою. США давно могли б розпочати військову операцію, але вони знаходяться на відстані залпового вогню від збройних сил Північної Кореї. І коли північні корейці заявляли, що можуть перетворити Сеул на вогонь та попіл, то вони не перебільшували. Але керівництво КНДР розуміє, що це дорога в один кінець. Північна Корея тримається лише на китайській допомозі. Китай міг би покласти край існуванню цієї держави, але Китаю це не вигідно. Навіть Трамп, намагаючись порозумітися з КНДР, звертається до Китаю. Війни не буде. Китай торгуватиметься з користю для себе.

Ви були першим заступником голови Донецької облдержадміністрації у найскладніший (березень–вересень 2014) час для цього регіону. Чому не вдалося відстояти Донецьк тоді?

— Тому що українська сторона — на превеликий жаль — не усвідомлювала усієї підступності росіян. Це — по-перше. По-друге, безболісна для Росії здача Криму посіяла величезні сумніви серед тих, хто мав би відстоювати Україну. Міліція, армія та спеціальні служби після Майдану були деморалізованими. Також зіграла свою негативну роль неготовність тодішнього найвищого політичного керівництва держави приймати складні рішення та відповідно реагувати на події. Коли ми з головою облдержадміністрації Сергієм Тарутою працювали у Донецьку тоді, ми розуміли ситуацію день-у-день. У Києві ж розуміння цієї інформації ставалося із запізненням на 2-3 тижні. Спецслужби не працювали. Була величезна розбалансованість системи, хоча Сергій Тарута був готовим взяти на себе у той момент серйозну відповідальність, але це не було підтримано тодішнім керівництвом держави.

Зрештою було втрачено час, коли цю ситуацію можна було виправити… Я вважаю, що після президентських виборів було зроблено велику кількість кадрових помилок, зокрема маю на увазі тодішні призначення до Міністерства оборони…

Що Ви найбільше всього запам’ятали за цей період?

— Дві події. Перша — це перший день справжньої війни. Перший бій за донецький аеропорт. Це відбувалося у мене на очах. Коли захопили донецький аеропорт, мені зателефонував директор аеропорту. Там стояв 3-й кіровоградський полк спецпризначенців. Я знав цих хлопців ще по своїй попередній роботі, коли очолював Кіровоградську ОДА. Цей спецпідрозділ мав би стати вирішенням проблеми сепаратизму в Донецьку, але Турчинов не дав на це згоди. Друга — коли наприкінці липня — на початку серпня я побачив обстріл Горлівки. Була велика кількість жертв серед мирного населення. Зокрема, загинули й діти.

Чи правда, що українські силові структури де-факто саботували спробу зачистки Донецької ОДА, захопленої сепаратистами у березні та квітні 2014 року?

— Дехто саботував, можливо. Це має казати контррозвідка. Можливо, були люди, завербовані противником. Дехто був професійно непридатним. То були генерали мирного часу, які уміли вирішувати питання тільки за чаркою. Вони не вміли воювати, вони не вміли навіть правильно провести навчання. Я пам’ятаю, коли вперше загинув боєць Альфи — тоді у Києві вирішили провести операцію зі звільнення Слов’янська. Керівником була непрофесійна людина. Операція виявилася провальною. Люди загинули. Некомпетентність та незлагодженість призвели до перших втрат. У військових не було команди воювати. Це було та довго залишалось найбільшою проблемою.

Які Ваші прогнози щодо Донбасу та Донецьку сьогодні?

— Будь-яка війна у будь-якому випадку завершується мирними угодами. Іноді це закінчується капітуляцією однієї зі сторін, але тоді це мільйонні жертви. Це неприйнятна для України ціна. Я вірю в можливість дипломатичного вирішення. Я вважаю, що мінський формат вичерпав себе. Він не працює. Він досягнув свої мети — закінчення активної фази війни. І все. Нам потрібен перехідний період. Міжнародна адміністрація могла б бути виходом — адже ані бандит Захарченко, ані поставлений з Києва Жебрівський не зможуть там керувати. Ця перехідна міжнародна адміністрація має спиратися на миротворчу місію, яка з одного боку мала б забезпечити мирну зону між територією, контрольованою Києвом та ОРДЛО, і водночас контролювати кордон між Росією та ЛНР-ДНР. А для забезпечення правопорядку в ОРДЛО потрібно запроваджувати поліцейську місію ОБСЄ. Це — інструмент внутрішньої безпеки. Адже там велична кількість зброї і хтось має проводити роззброєння. У нас багато говорять про хорватський варіант, але говорять переважно лише про військову фазу операції, мало говорять про її мирну частину. Ця операція передбачала спільні поліцейські загони на тій території. Це означає, що ті, хто учора були на протилежній стороні, але хотіли залишитися у Хорватії, проходили через процедуру амністії, через різні перевірки й поступово реінтегрувалися. Я думаю, що лише через декілька років подібної адміністрації, там можна буде казати про демілітаризацію. Але перед цим треба не тільки внести зміни до Конституції щодо статусу ОРДЛО. Україна потребує нової Конституції. Конституція, яка діє, не є ефективна, не є народна. Нова Конституція дасть відповідь на багато запитань. І не варто виокремлювати Донбас. Донбас повинен мати однакову кількість прав з іншими регіонами. Я скажу дуже непопулярну річ, але є ще три сусідні країни, наші партнери з Євросоюзу, які проводять дуже агресивну політику по відтягуванню від нас людей, кадрів, та по розповсюдженню своїх документів на території України. Якщо ситуація піде за поганим сценарієм, це може призвести до дезінтеграції України. Така загроза є, і її треба розуміти.

Чи дасть нам отримання безвізу того, на що так чекають усі? Мовляв, зайдуть великі компанії та дадуть робочі місця усім?

— Великі компанії не заходять не тому, що є безвіз чи немає безвізу. Вони не заходять тому, що Україна є однією з найбільш корумпованих держав у світі. До того ж, зараз ми ще й втрачаємо кадровий ресурс. Елементарно просто не буде кому працювати. В тому числі і через агресивну політику наших західних сусідів, які активно приймають наших громадян, що тікають від тяжкого життя в Україні. Це — не еміграція, це — евакуація. Закриваються цілі галузі, цілі підприємства.

Два слова про партію. Що може нового запропонувати українським виборцям партія «Основа» ?

— Назва нашої партії не є випадковою. З одного боку, за 25 років Україна вижила, з іншого боку — в країні почався складний процес, який може закінчитися не лише втратою окремих територій, але й колапсом держави. Єдине, що може убезпечити Україну — на мою думку та на думку тих людей, які об’єдналися у процесі партійного будівництва — це єдність України як держави. Чому ми виступаємо за реінтеграцію Донбасу? Бо втрата будь-якої з території запускає механізм, який буде дуже схожим на югославський. І це є страшною загрозою. Тому, ми вважаємо, що пострадянська Україна має бути перезаснованою як демократична народна держава. І починати треба з основи. А основа будь-якої держави — це суспільна угода. Це те, як громадяни домовились жити між собою. Отримавши новий суспільний договір, можна створити справжню народну Конституцію. Але це лише одна складова.

Друга складова — це план. Навіть для того, щоб збудувати хату в селі, треба мати план. Ми маємо знати, що ми будуємо — аграрну супердержаву чи індустріального гіганта. У нас є економічно обґрунтована доктрина, як Україна до 2030 року може стати однією з топ-30 країн світу. Відповідна структура економіки має бути конкурента у світі, яким він буде через 10–15 років. Ми знаємо, як створити середній клас, як підтримати людину, що працює, адже саме вона є запорукою подолання економічного колапсу.

І третя складова — ми знаємо, як зберегти мир в Україні, як приходити до поступової реінтеграції Донбасу. Ці три складові — те, чим наша партія відрізняється від інших. Ми бачимо мету, ми знаємо, як її досягнути, ми формуємо команду під досягнення цієї мети.

Підсумовуючи нашу розмову, можна сказати, що Україна перебуває у складній ситуації. Ми втрачаємо Донбас, у нас економічна криза. Але починається чергова сесія Верховної ради й на ній заплановано безліч реформ. То що ми маємо зараз робити? Зупинитися та почати перезаснування держави?

— Країна біжить по інерції, але ніхто не зважає, що попереду прірва. Я нещодавно написав пост, у якому порівняв ситуацію України з «Титаніком», за яким женеться російський крейсер. І цей «Титанік» тоне. І вищий клас тікає з корабля на гелікоптерах, середній клас — на шлюпках, і є третій клас, якому немає куди втекти. Тому єдиний шанс порятунку — паралельно сконструювати іншу державу Україну, новий корабель, який буде пливти іншим курсом, і людей треба пересадити на цей корабель. Українська держава з конституцією 1996 року (тричі зміненою, до речі) та ще із зовнішнім ворогом не має шансу на виживання. Тому, коли ми просимо допомоги закордоном, ми маємо просити не снаряди і не гроші, ми маємо просити інший курс для нас.

Скільки часу на це потрібно?

— Це залежить не від однієї людини. Це залежить від багатьох свідомих українців, котрі не йшли в політику, бо були зайняті реальними справами — лікували людей, вчили дітей, створювали нові робочі місця. Таких людей насправді — більшість. Зараз наше завдання — об’єднати цю більшість, щоб вона змогла зрушити нарешті позитивні зміни в країні.