Кравчук Леонід Макарович – Ексклюзивне інтерв’ю для журнала “Модна дипломатія”

0
1165
Леонід Макарович Кравчук

Він був першим президентом незалежної України. За іронією долі, очолити найуспішнішу спробу зі створення української держави у двадцятому столітті випало тій людині, яка усе своє життя боролася проти українського самостійницького руху.

Леонід Макарович Кравчук

Секретар з ідеологічних питань Комуністичної партії України Леонід Макарович Кравчук став першим президентом незалежної, саме тієї української держави, у яку груднем 1991 року трансформувалася радянська Україна. Фактично, то були перші президентські вибори впродовж усієї української історії.

Головним конкурентом Кравчука був лідер Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл, людина із дисидентським минулим, людина харизматична та вольова. Чорновіл програв ці вибори і достатньо довго скаржився на те, що багато його однодумців та однопартійців працювали проти нього впродовж передвиборчої кампанії-1991, де-факто допомагаючи Кравчуку здобути перемогу. Та й насправді, серед головних опонентів Кравчука у 1991 році панувала дивна впевненість у тому, що лише радянський партократ високого рангу зможе домовитися з Єльциним, який тоді відсунув від влади Горбачова у Москві. Народний Рух, створений як альтернатива всевладдю компартії, фактично, агітував за Кравчука, хоча будь-якої антикомуністичної активності від секретаря Центрального Комітету очікувати було б дивно.

– Коли я став президентом, усі керівники на провідних посадах у державі були комуністами, у Верховній Раді було 350 комуністів… Багато людей у країні вірило в те, що комуністи — це ті, що працюють на Україну, а рухівці — це ті, що працюють проти України… Якби ми тоді почали активні дії проти комуністів, вони здатні були створити потужну та дієву опозицію, та заблокувати будь-яке просування вперед… — зізнається перший президент.

Також читайте:  ПОРОШЕНКО Петро Олексійович. Коментарі

Україна — 1991, у якій Леоніда Кравчука було обрано президентом складалася з кількох антагоністичних соціальних груп населення та мала безліч протиріч — конфесіональних та регіональних. Їх приспано було холодною зимою радянщини, але наприкінці 1980-их відлига пробудила не лише активність населення. Прокинулися й старі протиріччя різних «україн», зшитих до купи лише Сталіним у 1930-их та 1940-их роках. Кравчук знав це дуже добре завдяки тій посаді, яку він займав у Центральному Комітеті Комуністичної партії України.

Потужні антикомуністичні виступи прокотилися ще радянською Україною восени 1990 року. Ті події заведено називати найпершим українським Майданом. У тих заходах брали участь деякі з міністрів та відомих політиків теперішнього часу. Тоді вони були студентами — потужний антирадянський та антикомуністичний студентський рух був однією з візитівок України на початку 1990-их. У боротьбі з комуністичним істаблішментом вже помираючої УРСР ці люди могли б бути міцною опорою.

Також читайте:  Геннадій Володимирович Пліс. Про економічні перспективи столиці. Ексклюзив

Проте Леонід Макарович має свою думку з цього приводу:

– Комуністи були досвідченими керівниками… Без них державна машина, фактично б, розвалилася… До того ж, не варто забувати, що у 1991 році була не єдина Україна, а, фактично, дві українські нації — західноукраїнська та східноукраїнська й на багато речей вони дивилися по-різному… Це також треба було враховувати…

Безумовно, Україна виходила із-за радянського паркану у вільний, широкий та небезпечний світ у достатньо складний час. У Європі, на Балканах, точилася кривава та жорстока війна, спровокована розпадом Югославії. Багато хто у світі побоювався того, що розпад СРСР відбуватиметься за югославським сценарієм. У 1991 році національно-свідома Україна й справді обмежувалася трьома галицькими областями та рікою Збруч. Сьомого листопада 1991 року в Києві, на площі перед теперішнім Олімпійським стадіоном, відбулися сутички між українськими ультраправими та комуністами. Пролилася перша кров — щоправда, то була лише кров з розбитих обличь.

Країна балансувала на межі великих потрясінь — їх вдалося тоді уникнути, не в останню чергу, завдяки мистецтву дотримання політичної рівноваги, яким так майстерно володів перший президент. То була рівновага між бюрократами-комуністами та студентами-антикомуністами, між приспаним, але багаточисельним Сходом та задерикувато-пасіонарним, але економічно слабким Заходом.

Також читайте:  Головні аспекти двосторонньої українсько-норвезької співпраці. Чим цікавиться норвезький бізнес в Україні.

Як це вдавалося?

Президент, не без суму та іронії водночас, каже:

– Ви не уявляєте, що творилося, коли над будівлею Верховної Ради України намагалися підняти жовто-блакитний прапор… Комуністична більшість була налаштована рішуче проти… Довелося піти на хитрість та оголосити, що над Верховною Радою майорітимуть два прапори…

Леонід Макарович Кравчук

Власне такою от країною попід двома прапорами і була Україна за часів урядування Кравчука. Мистецтва політичної рівноваги вистачило якраз на три роки його правління — від 1991 до 1994 року. У 1994 році вибухне Крим, у 1994 розпочнеться війна у Чечні та Генштаб збройних сил Російської Федерації розробить план гібридної війни, який страшенно нагадуватиме те, що ми побачимо у 2014 році. У 1994 вибухне Донбас — щоправда, суто економічними шахтарськими страйками. У 1994 захиталася травмована пострадянська економіка України. Мистецтва політичної рівноваги вже було недостатньо. Потрібен був нахрап. Потрібен був наступний президент…