КУЧМА Леонід Данилович – Ексклюзив для “Модна дипломатія”

0
1094

Президентом України Леонід Кучма став 10 липня 1994 року. До цього він встиг попрацювати на посаді голови уряду незалежної України. В умовах тодішньої економічної кризи ця посада була вкрай невротичною та невдячною. Посада президента — ще невротичнішою та ще невдячнішою.

Зараз дуже дивно згадувати ту холодну громадянську міні-війну, яка передувала його обранню на президентську посаду. Його вважали (зрештою, небезпідставно) людиною, на яку поставив так званий «червоний директорат». Йшлося про очільників та де-факто господарів вітчизняної важкої промисловості, яка тримала на собі — мов рятівне коло — усю вітчизняну економіку та не давала їй піти на дно. Олігархів, у сучасному розумінні слова цього, ще не існувало, директорат вважався (чомусь) невиліковно проросійською спільнотою. І тому у Кучмі українська патріотична громадськість бачила, такого собі, вітчизняного Лукашенка та саме через це вперто, та трохи істерично агітувала за першого президента.

У 2017 році, врешті-решт, можна спокійно озирнутися та зізнатися в тому, що українська патріотична громадськість була неправою. Й справа тут не лише в економіці — хоча, коли Кучма приймав Україну в «дурном порядке» то лише двадцять відсотків вітчизняної економіки працювали у режимі замкненого циклу. Вісімдесят відсотків – не існували поза межами співпраці з тією країною, з якою ми ведемо зараз виснажливу та жорстоку війну за виживання.

Саме за Кучми в українській економіці було здійснено те, що називають «капіталістичною революцією» або ж «великим олігархічним переворотом». Саме за його урядування з’явилася та заявила про себе велика національна буржуазія, яку рекрутовано було не лише з лав того «червоного директорату», який привів Кучму до влади. До цієї буржуазної революції й досі в українському суспільстві ставлення лишається дуже та дуже неоднозначним, але завдяки олігархізації української економіки вона розірвала зв’язок з російською економікою. Хоч і дуже повільно, але все ж таки невідворотно. В часи правління Кучми було введено гривню та зупинено гіперінфляцію ранніх 1990-их. Подібний крок був уможливлений також завдяки тому, що поранена та скалічена українська економіка потрапила до хижих та — подекуди — закривавлених, але все ж таки приватних рук. Сам президент так каже про введення національної валюти:

Також читайте:  Привабливе і якісне довголіття стає реальністю з Mayami Beauty Esthetic

– Введение гривни должно было способствовать стабилизации денежной системы и превратить ее в стимулирующий фактор экономического и социального развития страны.

И наши ожидания оправдались. Уже во второй половине 1996 года удалось удержать инфляцию в прогнозируемых параметрах, с первых дней реформы поддерживался стабильный курс гривни к иностранным валютам, началась детенизация обращения денег, возросли депозиты и кредиты в банковской системе… Кстати, реформа по своему характеру была бесконфискационной…

И на то были уважительные причины: нам было очень важно получить доверие населения к новой национальной валюте, к политике власти и экономическим реформам. Необходимо было удержать стабильность на денежном, потребительском и валютном рынках, а также предотвратить спекулятивные операции при обмене купонокарбованцев на гривни и не допустить социальной напряженности в обществе.

КУЧМА Леонід Данилович - Ексклюзив для "Модна дипломатія"

У внутрішній політиці до перемог варто було б зарахувати прийняття Конституції та приборкання кримського сепаратизму. 28 червня 1995 року Конституцію УРСР було скасовано та було запроваджено, хоч і не бездоганний, втім все ж такий новий (та й не найгірший) основний закон держави. Для цього тодішню Верховну Раду, у якій більшість складали комуністи та соціалісти, довелося фактично ламати через коліно.

Також читайте:  Про розвиток культурної дипломатії в Україні

Так само через коліно зламано було й кримський сепаратизм 1990-их. Наразі, коли півострів окуповано, спогад про те, як вправно та нахраписто люди Кучми брали тодішній Крим за чутливе місце, не може не бути сумним. Так само сумно й згадувати про те, що саме Кучма боронив крихітний острів Тузлу у Керченській протоці восени 2003 року — зрештою, теперішні господарі України про це й не згадують. Хоча сам Кучма дещо применшує й свою роль і роль українських силовиків у тодішній кримській операції:

– Вспомните 94-95-й годы: референдум прошел в Крыму, конституцию свою они создали, президент Мешков — из Москвы, правительство во главе с Сабуровым — из Москвы. И только благодаря Ельцину, который не вмешивался и не давал вмешиваться всем остальным русским, мы разрешили все проблемы сами.

Втім, факт залишається фактом, Крим лишився у складі нашої держави. До 2014.

У зовнішній політиці проголошено було так звану «багатовекторність», яку деякі пащекуни-політологи вже тоді називали «геополітичною проституцією». Вочевидь, даремно. Той міцний бекграунд, який має теперішня Українська євроінтеграція, створено було між 1994 та 2004 роками.

– Самое главное, за что меня все время критиковали, за многовекторную политику, но я и сегодня стою на этом. Потому что жить в современном мире и кланяться только одной стороне, я имею в виду слабой стране, наверное, надо пытаться, как говорится, дружить со всеми только в интересах своей страны. — саме так вже у 2014 році Леонід Кучма згадає ту зовнішньополітичну модель.

Окремо слід наголосити на тому, що саме у той час українське зовнішньополітичне відомство активно займалося створенням потужних політико-економічних проукраїнських лобі — у майже всіх ключових країнах світу.

Також читайте:  У мирний час Україна могла бути містком між Європою і Євразією

З подачі другого президента запроваджено було гасло економізації зовнішньої політики, яке у реальності зводилося до того, що український бізнес має міцно закріпитися на ринку чи то Бразилії, чи то Ірану, чи то Індонезії та активно сприяти тому, що ця Бразилія-Індонезія у разі потреби у чомусь, має купувати це «щось» саме в Україні.

У 2001 році Україна активно втрутилася у внтурнішньомакедонський збройний конфлікт. Коли у цій балканській країні виник власний Донбас у вигляді збройних виступів албанських сепаратистів, кучмівський Київ надав Македонії потужну збройну допомогу, яка, фактично, уможливила розгром збройного албанського руху.

Але ми були б необ’єктивними та нещирими, якби не згадали й чорний бік володарювання Леоніда Даниловича. Масована капіталізація української економіки призвела до виникнення настільки сумного чинника, як-от ринок політичних послуг, завдяки якому почалося стрімке проникнення до державних структур тих, кого заведено називати кримінальною буржуазією або, простіше кажучи, «братвою».

Кучма та його «двір» прегарно знаходили спільну мову з цією публікою — особливо після 2000 року та досі не розчаклованої, та витлумаченої як слід «справи Гонгадзе». І саме завдяки цьому фатальному для України порозумінню, на Олімп української влади відчинено було двері донецькому кримінальному угрупованню, відомому у шахтарській столиці як «Люкс» або ж «Ботанічний Сад». До керівництва цього угруповання належали Рінат Ахмєтов та Віктор Янукович. Останній, завдяки згаданій колаборації, спочатку став головою Донецької ОДА, у 2003 році — головою українського уряду та кандидатом від провладних сил на посаду президента України.

Але то вже геть інша історія…