Ми повинні ставити собі амбітні цілі щодо подальшої та глибшої Євроінтеграції

0
256

Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе розповідає Fashion of Diplomacy про особливості української зовнішньої політики.

Нині ми маємо дуже серйозний рівень співпраці з Альянсом в усіх сферах — все, що відбувається у рамках цієї співпраці, робить нас міцнішими.

Що б Ви означили як головну перешкоду на євроінтеграційному шляху України?

— Однією із таких перешкод є повільна адаптація нашого законодавства до євросоюзівського. Наш законотворчий процес забирає більше часу та більше зусиль, ніж це було у багатьох країнах Європейського Союзу, які йшли свого часу — як і ми зараз — шляхом євроінтеграції. Зокрема, й через те, що в них була загально-національна згода щодо євроінтеграції. У нас, попри те, що п’ять політичних сил, входячи до Парламенту, проголошували євроінтеграційну пріоритетність, деякі з них наразі не завжди її дотримуються або навіть своїми діями свідомо руйнують наші євроінтеграційні засади.

Водночас до тих факторів, які гальмують нашу євроінтеграцію, належить і пишне проростання популізму, і певні «корпоративні» інтереси, які перешкоджають запровадженню нових, прозорих та чесних правил ведення бізнесу.

Окрім цього, маємо ще один серйозний виклик — нам бракує як фахівців, які б забезпечили адміністративне виконання багатьох євроінтеграційних процедур в міністерствах та відомствах, так і тих, що повинні забезпечувати політично-правову діяльність народних депутатів у цьому напрямі. Це, безумовно, серйозно стримує наше просування до ЄС. Через це, зокрема, ми розпочали реформу державної служби, адже ми повинні мати відповідне виконавче професійне середовище, яке б уможливило та пришвидшило згадані вище процеси — нам багато чого вже вдалося у цьому аспекті, але це забирає багато сил та часу.

Коли можна буде говорити про початок всебічної інтеграції до Євросоюзу?

— Я вважаю, що ми повинні ставити собі амбітні цілі щодо подальшої та глибшої євроінтеграції, але виконання Угоди про асоціацію вже є серйозною платформою для всебічної інтеграції, адже передбачає зняття бар’єрів для торгівлі нашими товарами і послугами.

Це, фактично, безвіз для товарів та послуг. Як на мене, — то треба було б, насамперед, дуже сильно зосередитися на виконанні положень цієї Угоди. При цьому також працювати над додатковими пропозиціями, а, наприклад, за два роки ми могли б сказати, що ми виконали левову частку завдань, створили нові рамки, можемо переходити до наступного рівня й вести розмову про те, що нам мають відкрити перспективу членства. Так, звісно, нам поки не збираються відчиняти двері, але це не питання суто українське — перед самим Євросоюзом стоїть багато викликів. Тому ми маємо зосередитися на виконанні положень Угоди про асоціацію й розуміти, що наразі ЄС переживає не найсприятливіший час, щоб прийняти нас.

Також читайте:  Розвиток ділових відносин між Україною та Австрією сьогодні

Це-по перше. По-друге, ми мусимо розуміти, що нам треба багато працювати над собою.

Ну, й по-третє, ці перешкоди знімають завдання формування додаткового порядку денного взаємин між Україною та ЄС вже сьогодні.

У минулому столітті у Російській Імперії геть не жартома казали «Влада у нас є головним європейцем». Чи можна сказати теж саме про теперішню Україну?

— Наше суспільство, власне, й стимулює зміни в істеблішменті, європеїзуючи його. Ця затребуваність європейськості, ця вимога суспільства була недвозначно заявленою під час Євромайдану, і вона скерована на трансформацію влади. Тому я думаю, що влада є відображенням суспільства — у нашому випадку це демократичний спосіб обрання керівництва держави, й тому питання щодо політичних уподобань українців лишатиметься актуальним. На відміну від сучасної Росії, де вже давно було зрозуміло, хто виграє президентські вибори та яка політична сила очолюватиме рейтинг парламентських перегонів.

Ми дотримуємось норм демократичного процесу й через це суспільство та влада є європейськими. Але повинні пам’ятати, як довго й болісно ми перебували у складі чужих імперій, зокрема, й у складі Російської імперії, через що велика кількість наших європейських інстинктів на генетичному рівні була приглушена та свідомо знищена — тому ми їх зараз відновлюємо.

Як Ви оцінюєте діяльність Міністерства закордонних справ України на сучасному етапі української історії?

— На мою думку, впродовж останніх років, себто по закінченні Революції Гідності, наше МЗС дедалі чіткіше формулює суб’єктність України на зовнішньополітичній арені.

Також читайте:  Єдине, що може убезпечити Україну — це єдність України як держави

Мушу Вам нагадати про ті проблеми, з якими ми зіштовхнулися у 2014 та 2015 роках. Тоді була велика інфляція, а це не могло не накладати відбиток на фінансування тих структур, які представляють Україну за кордоном. Починаючи від 2016 року, фінансування МЗС покращилось. У 2017 році ми забезпечили додаткове фінансування у розмірі одного мільярда гривень до вже запланованого бюджету Міністерства закордонних справ України. Це дозволяє міністерству покривати більшу кількість потреб та завдань, щоб відповідати на виклики, які стоять перед нами. Нещодавно було ухвалено новий закон про дипломатичну службу, і я сподіваюсь, що невдовзі Президент підпише його. Цей закон дозволить осучаснити дипломатичну службу, вдосконалить систему міністерства та зробить її гнучкішою.

Реформа дипломатичної служба в рамках переходу на положення нового Закону дасть можливість позбутися того баласту, який заважає ефективній та плідній роботі зовнішньополітичного відомства.

Яким має бути подолання тих конфліктів, що ми маємо наразі із Угорщиною та Польщею?

— Я би точно не називала ці проблемні ситуації конфліктами, і поза тим розрізняла би їхню природу та сьогоднішній стан речей. Це подекуди жорстка, багатошарова, неприємна дискусія, яку ми маємо вести, і яка, на жаль, не завжди перетворюється на діалог, під час якого сторони чують одна одну. Особисто я не впевнена в тому, що політики мають право трактувати історію. Це, щонайменше, безвідповідально. Це повинні робити історики. Як на мене, то найпроблемнішу точку в історичному дискурсі у наших взаєминах із Польщею вже пройдено. Цим завдячуємо і дипломатичній роботі на всіх рівнях, і конструктивному підходу наших народних депутатів, які намагалися весь час не загострювати проблемні питання із західним сусідом, і сформульованій конструктивній позиції України, яку ми займали впродовж цього часу. Нещодавно я мала розмову із представниками нашого бізнесу, які працюють з поляками. Вони кажуть, що у пресі домінують трагічні нотки щодо висвітлення українсько-польських взаємин, у той час як бізнеси спільно працюють ефективно та прибутково. Це і має бути основою наших подальших взаємин.

Також читайте:  Як в умовах війни Україна переорієнтовувала ринки збуту

Так, ми втратили багато цікавих напрацювань, набутих за часів президентства Кучми та Кваснєвського, але ми повинні відродити принцип тодішнього українсько-польського примирення «Пробачаємо і просимо вибачення» та разом дивитися у майбутнє.

Щодо Угорщини. У дискусії, щодо нашого Закону «Про освіту» і, зокрема, його мовної статті, Україна демонструє максимально конструктивний підхід. Поки ми не бачимо позитивного розуміння нашого конструктиву з боку угорських колег і дуже прикро, що відбувається постійне нагнітання ситуації. Ми будемо захищати своє право будувати політичну націю українців, у якій кожна національна меншина матиме можливості для самореалізації саме в державі Україна, а для цього треба знати українську мову. Адже незнання української мови обмежує можливості представників угорської громади. Так не повинно бути. Сподіваюсь, що наші угорські колеги, як і представники національної меншини тут, нас почують.

Що означає надання Україні статусу країни-аспіранта НАТО? Як це вплине на розвиток подій у випадку ескалації бойових дій на українському Сході?

— Північноатлантичний альянс відобразив на своєму інформаційному ресурсі реальний стан речей із тим, що Україна змінила внутрішнє законодавство й сформулювала для себе стратегічну мету щодо членства в НАТО. Саме це відображено зараз на сайті НАТО — що Україна прагне членства в НАТО.

Я очікую, що найближчим часом відбудеться й політичне визнання цього прагнення України країнами-членами Альянсу. Допоки ж країна не стала повноцінним членом НАТО, стаття 5 Північно-Атлантичного договору не діє і не розповсюджується на країни, які є партнерами НАТО. Але ми нині маємо дуже серйозний рівень співпраці з Альянсом в усіх сферах, і все, що відбувається у рамках цієї співпраці, робить нас міцнішими.

Чи можна прокласти стежину до ЄС через НАТО?

— Нашим сусідам це вдалося. І це, напевно, найправильніший шлях. Посада Віце-прем`єра, яку я обіймаю, включає в себе ці два компоненти. Вважаю, що ці процеси взаємопов`язані. Більша частина перетворень, які ми маємо пройти, однакові і для євроатлантичної, і для європейської інтеграції. Переконана, ми пройдемо цей шлях гідно та, хотілося б, — швидко.