Нам ніхто не допоможе. Треба розраховувати на власні можливості

Політика — це продовження економіки. Усі знають цей вислів. На жаль, у нашій країні, враховуючи низький рівень життя більшості населення, політична складова стає інструментом популізму та призводить до нехтування даним постулатом. В інтерв’ю для «Fashion of Diplomacy» Михайло Резнік, український дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України, заслужений економіст України, розповідає про перспективи економічної дипломатії України.

0
162

Україна може досягти сталого економічного зростання. Для цього всім треба якісно робити «домашню роботу», — каже Михайло Резнік.

Ви були одним із фундаторів української економічної дипломатії. З чого все починалося?

— Після відновлення української державності у 1991 році, на базі Міністерства торгівлі було утворено Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків. Працюючи на керівній посаді нового відомства, я відповідав, в тому числі, за створення та діяльність торговельно-економічних місій, які розпочали роботу при наших закордонних установах із середини 1994 року. Цим кроком було покладено основу формування «передового ешелону» економічної дипломатії нашої країни.

До речі, така спроба вже мала місце практично 100 років тому, коли після проголошення Третім Універсалом 7 листопада 1917 року Української Народної Республіки, одним з першочергових заходів стало відкриття наших перших посольств та економічних місій за кордоном.

Міністерства та відомства України із середини 90-х років, спираючись на дипломатів та працівників торговельно-економічних місій, значно прискорили реалізацію важливої функції — інтегрування в економічні та фінансові інституції світу.

З часом, торговельно-економічні місії були трансформовані в службу економічних радників при посольствах. На моє глибоке переконання, цей крок був не зовсім вірним. Після нього реформування дипломатичної служби зупинилося.

Фото: Fashion of Diplomacy

Але реформу треба продовжувати. Хто має цим займатися?

— Економічна дипломатія країни здійснюється, в першу чергу, безпосередньо Кабінетом Міністрів через міжурядові комісії, відповідними комітетами Верховної Ради та всіма без виключення органами центральної виконавчої влади. Міністерство закордонних справ України тільки координує та аналізує діяльність зовнішнього економічного вектора. Але, в той самий час, Міністерству закордонних справ треба також постійно змінювати формат та функції діяльності економічних дипломатів. Минув той час, коли один чи два дипломати в кожному посольстві задовольняють критеріям ефективної співпраці з економічним блоком українського уряду чи відомствами.

Просування та захист економічних інтересів країни, посилення контактів із бізнесом країни перебування в умовах обмеженого фінансування — Міністерству закордонних справ слід посилювати службу шляхом наступних кроків.

Визначити по одному базовому регіональному посольству в країнах Балтії чи Скандинавії, а також при таких структурах, як Вишеградська група, та сформувати, без збільшення чисельності посад економічних дипломатів, відповідні відділи чи секції в кількості 3–5 співробітників. Очолювати такий структурний підрозділ посольства повинен радник-посланник.

Крім того назріла необхідність посилення як кількісного, так і якісного складу економічних дипломатів наших місій при провідних міжнародних організаціях та їх структурах в Нью-Йорку, Відні, Женеві та ін.

Практично не можливо навести позитивні приклади участі українських компаній в тендерах та різних економічних програмах цих організацій. Віддача від таких структурних змін може стати відчутною вже в короткостроковій перспективі.

Що ще треба змінити?

— Важливий фактор — цільова підготовка дипломатів економічної служби. Ще раз хотів би наголосити на слові «цільова». Як приклад, починаючи з 1991 року, лунала фраза про залежність України від енергоносіїв Росії. Україна ніколи не залежала від Російської Федерації. Є залежність тільки від ситуації на світовому ринку вуглеводнів. Сам факт визнання такої «залежності» — це програшна ситуація на всіх етапах переговорного процесу. Сполучені Штати Америки сьогодні споживають 52% всіх вуглеводнів, які добуваються у світі. Але ж вони ніколи не проголошують, що залежні від арабського світу чи східних країн.

Другий приклад: Україна — морська держава, є членом відповідної світової організації. На жаль, можу навести одне – два прізвища українських дипломатів, які мають якісну підготовку та досвід в цій сфері діяльності. Тобто треба готувати кадри, які дійсно будуть мати конкурентну можливість дискутувати в таких важливих напрямках та відстоювати економічні інтереси держави.

Фото: Fashion of Diplomacy

Ви тривалий час працювали за кордоном. Можете порівняти розвиток економічної дипломатії в США, Кореї, Китаї і в Україні?

— Наголошую ще раз — треба змінювати як статус, так і рівень підготовки наших дипломатів для роботи на економічних посадах. Коли призначались керівники торговельно-економічних місій на першому етапі їх створення та розбудови, це були заступники міністрів із наших економічних відомств чи директора департаментів, чи державні службовці із досвідом роботи в бізнесі. А просто заповнити вакансію навіть шляхом конкурсу, без високих критеріїв до таких дипломатів, це є прямий шлях до потенційного програшу в конкурентному середовищі не тільки колегам із таких країн, як США чи Китай, а й з Румунії, Угорщини чи Польщі.

З власного досвіду можу сказати, що найбільш вдалою моделлю побудови передового «загону» економічної служби за кордоном може слугувати Німеччина чи Корея.

Що залежить від економічного дипломата?

— В залежності від країни перебування чи його позиції в наших місіях, визначаються головні пріоритети діяльності. Для цього затверджуються функціональні обов’язки. Загальним та об’єднуючим форматом роботи можна назвати розкриття для нашого бізнесу додаткових можливостей із просування української продукції чи послуг, а також захист інтересів вітчизняних компаній. Важливим аспектом діяльності є сприяння іноземними компаніями можливості інвестування в Україну.

Коли наша економічна дипломатична служба запрацює на повну, наскільки ситуація покращиться?

— В цьому питанні може надати сприяння і Ваш чудовий журнал. На його сторінках доцільно розгорнути дискусію, яким чином слід «реформувати» економічну дипломатію як важливу складову у піднятті конкурентоспроможності нашої економіки. Було б чудово провести круглий стіл із цієї проблематики. Знаю, що редакція журналу вже має досвід із проведення таких заходів.

Наступне питання як до заслуженого економіста України: що слід зробити для покращення стандартів життя в нашій країні?

— Починаючи з 2004 року, Всесвітнім економічним форумом формуються позиції країн в рейтингах зі здатності економік до сталого економічного розвитку в короткочасному вимірі. Таких критеріїв береться до уваги 122, які поділяються на 12 груп. Україна в різні роки посідала позиції у восьмому десятку серед 138 країн світу, піднімаючись чи, навпаки, втрачаючи декілька пунктів. Рейтингова оцінка формується або з загальних наявних джерел, або шляхом опитування. Фактично це «дорожня карта» для кожного уряду та парламенту з інформацією щодо слабких позицій в країні.

В різні роки були спроби щодо розробки для України низки програм, в тому числі із залученням іноземних фахівців, як, наприклад, «Блакитна стрічка» та інші. Зараз в пресі багато проговорюється так званий «План Маршалла» для України. Але слід нам самим, на рівні комітетів Верховної Ради, міністерств та відомств визначити конкретних виконавців та відповідальних за кожним з цих 122 критеріїв. Оцінку та здатність до роботи кожного міністра чи голови комітету здійснювати керуючись результатами підняття України по щаблях рейтингу, а не орієнтуючись на популізм чи голослівні заяви.

Окрім громадської активної діяльності, Ви очолюєте асоціацію «Укравтопром». Яка Ваша думка щодо стосунків влади та бізнесу в країні?

— На прикладі машинобудівельного сектору економіки нашої країни, можемо, на жаль, констатувати різке падіння обсягів виробництва. Так, у вітчизняному автопромі в 2008 році було зайнято понад 59 тисяч працівників. З українських конвеєрів зійшло понад 400 тисяч автівок всіх класів (автобуси, легкові автомобілі, комерційна техніка та важкі траки). До бюджетів усіх рівнів надійшло понад 7 млрд гривень (курс 1 долара до гривні був 1:5), а частка в ВВП досягла 4%. Україна займала сьому сходинку серед країн Європи щодо обсягів автовиробництва. З року в рік урядами здійснювалася хибна практика слабких, а інколи, невірних кроків у реформуванні митної, податкової та промислової політики. Створені умови, коли бізнесу вигідніше займатись експортно-імпортними операціями, ніж виробництвом. Остаточно вбиває виробника популізм в законотворчості Верховної Ради та зміщення пріоритетів не на користь інноваційних галузей, які здатні створювати велику кількість робочих місць та 45–55% доданої вартості в кінцевій продукції. Потенціал автопрому залишається дуже потужним та колективи промислових підприємств чекають на конкретні кроки з боку уряду, на підвищення купівельної спроможності наших споживачів та на покращення інвестиційного клімату в країні.

Що тоді панацея для країни?

— Не сподіватись виключно на міжнародну допомогу. Нас понад 40 мільйонів. Ніхто за нас нічого не зробить. Треба кожному добре виконувати «свою домашню роботу». Працювати та жити так, щоб наші діти пишалися своєю країною.