Про роль жінки в українській політиці. Ірина Сисоєнко

0
342

– Коли Ви зрозуміли, що станете активним громадським діячем? І як прийшли у політику?

Мені ще у школі подобався предмет «правознавство», я захоплювалася ним, брала участь в олімпіадах. У старших класах на олімпіадах отримувала перші місця, тож мене практично без іспитів зарахували на юридичний факультет одного з ВНЗ. Тому питання вибору професії гостро не стояло. Але оскільки в ранньому дитинстві мріяла стати лікарем, то навіть у своїй юридичній практиці не була осторонь проблем в охороні здоров’я. Ще у 2013 році я стала співзасновником «Благодійного фонду захисту прав медичних працівників». Моя активна діяльність і адвокатський досвід привели мене до органу законодавчої влади — в Комітет Верховної ради з питань охорони здоров’я. Тому саме зараз я маю бути максимально ефективною.

– На сьогоднішній день Ви багато чого досягли і встигли. Як Вам усе це вдається?

Моє головне кредо: багато працювати, ставити високі цілі, щоразу піднімаючи планку особисто для себе. А потім робити все можливе для досягнення цілей і реалізації планів: робота над собою, саморозвиток. Не можна зупинятися на досягнутому. Слід весь час рухатися вперед.

– Вдається витримувати і зберігати твердість у прийнятті рішень? Як взагалі бути жінкою-політиком?

Я не вважаю, що жінка має займати місце чоловіка, але впевнена, що жінки можуть допомогти змінити цей світ на краще. Жінок більше у складі населення нашої держави, тому ми маємо повне право впливати на прийняття політичних рішень. В Україні жінкам важче потрапити до влади: і через суспільні стереотипи, і через родинні обов’язки, які залишають менше часу на публічну активність. Важко бути з одного боку донькою, дружиною, мамою, а з іншого — громадським діячем, політиком. Але, це абсолютно можливо. І зараз жінка політик, жінка-лідер — це новий тренд сучасної світової політики. Серед європейських країн Україна має один з найнижчих рівнів представництва жінок у владі. У складі нинішнього парламенту 50 жінок, а це всього 11,85% від загального складу. Це найбільша кількість жінок серед усіх попередніх скликань парламенту.

Вважаю, що це число має зростати. Та попри цю позитивну динаміку, все ж констатуємо, що жінки, як найбільша соціальна група, ще не є в Україні потужним суб’єктом впливу на зміст політики. Середній показник представництва жінок у національних парламентах країн Європи (членів ОБСЄ) становить 26,4%; у скандинавських країнах – 41,7%, а у світі загалом – 23,3%.

Наша країна має достатню кількість жінок успішних та професійних. Закон про квотування, який ухвалено — це європейський підхід. Утім, в ЄС часто квотування є «тихим»: партії з власної ініціативи вибирають жінок до своїх лав. Якщо наші всі політичні сили будуть дотримуватись квотного принципу, українська політична карта докорінно зміниться. І введення квоти для жінок – одна з небагатьох прогресивних норм у законі про місцеві вибори. Паритетність у політиці є запорукою підвищення рівня життя населення, адже тільки вона дозволяє представляти інтереси та враховувати потреби всіх громадян, як чоловіків, так і жінок.

Жінки є значним політичним ресурсом, а залучення їх у політику здатне зробити сучасне управління ефективнішим завдяки поєднанню різних досвідів у процесі ухвалення рішень та представництва інтересів громадськості. Досить часто саме жінка є кращим керівником, з нею легше співпрацюють інші посадовці, її не бояться підлеглі. Якщо у владі буде більше жінок – у місцевих радах та в парламенті, вважаю що депутати зможуть легше домовлятися і тим самим знизиться рівень парламентської агресії, оскільки жінки віддають перевагу миролюбивій політиці.

Українська політика стане більш миролюбною, професійною та соціально орієнтованою, якщо жінки будуть отримувати понад 30% місць у місцевих радах, а згодом і в парламенті.

За роки роботи в парламенті я почала використовувати чоловічі методи. Але хоч це і надзвичайно важко, дуже важливо зберігати баланс між ролями «політик» і «жінка». Тому, в парламентській роботі намагаюся використовувати жіночі інструменти. Чоловіки-політики чутливі до проблем, пов’язаних із соціальною сферою, з охороною здоров’я, з дітьми. І коли просто, пожіночому розповідаєш їм про проблеми і труднощі, дуже часто вдається досягнути порозуміння й отримати підтримку. Але все ж жінки, як дружини, сестри, матері, на мою думку, є ближчими до питань соціальної сфери, тому вони мають працювати у відповідних комітетах.

– Що для Вас є пріоритетним в реформуванні охорони здоров’я?

Основне моє завдання — доступна і якісна медична допомога населенню України. Я прагну аби гарантований перелік медичних послуг був доступний кожному громадянину і оплачувався державою, а не пацієнтом. На сьогодні пріоритетним для мене є розвиток екстреної медичної допомоги, особливо, коли уряд розпочав роботу над створенням госпітальних округів. Дуже важливо, щоб залишалося в дії правило «золотої години», тобто автомобілі швидкої допомоги мають доїхати до лікарні інтенсивного лікування максимум за 60 хвилин з найвіддаленіших населених пунктів у межах госпітального округу.

Ще один з пріоритетних напрямків моєї роботи — реформування стоматологічної галузі в рамках загальної реформи охорони здоров’я. За кількістю лікарів і кількістю звернень пацієнтів стоматологія займає друге місце серед усіх медичних спеціальностей після терапевтичних.

Відмінна особливість стоматології — велика бюджетність. Тому, фінансування її має бути за рахунок приватних коштів і страхових зборів. Для підвищення рівня стоматологічної допомоги потрібна державна політика, незалежна від зміни влади, політика, направлена на розвиток лікарського самоврядування, без якого неможливий захист прав як лікарів, так і пацієнтів. Стоматологи ініціювали написання разом із депутатами відповідних законопроектів з метою впровадження самоврядування. Тому прийняття Закону «Про стоматологічну діяльність» дозволить реформувати стоматологічну сферу.

– Як можна досягнути змін у нинішній системі охорони здоров’я?

Ми маємо зробити так, щоб лікар був зацікавлений у кількості пацієнтів. Для цього треба змінити принцип фінансування медицини коли кошти «йтимуть» за пацієнтом. В Парламенті проголосовано, а у травні підписано Президентом законопроект, який передбачає фінансування саме медичних послуг, а не утримання приміщень лікарень, що відбувається на сьогоднішній день. Перехід закладів із бюджетних на комерційні неприбуткові підприємства дасть змогу головним лікарям бути фінансово незалежними, планувати витрати, виходячи із потреб саме закладів. Гроші до закладу потраплятимуть лише тоді, коли пацієнт сам обере цей заклад для лікування. Тож сподіваюся, що незабаром ми станемо свідками здорової конкурентної боротьби за кожного пацієнта.

– Чи сприятиме новий підхід до медичного обслуговування розвитку медичного туризму?

Потенціал наших лікарів надзвичайно високий. Незважаючи на те, що галузь нереформована і хронічно недофінансована, велика кількість лікарів постійно розвиваються, щороку ми чуємо про нові авторські методики профілактики та лікування. У нас надаються якісні медичні послуги європейського рівня за вартістю, яка, на жаль, набагато нижча за вартість аналогічних послуг в інших країнах. Наші приватні заклади надають і не менш достойні сервісні послуги, та умови перебування для пацієнтів. Тому, серед іноземців користуються популярністю стоматологічні, імплантологічні, косметологічні, офтальмологічні послуги, які надаються в Україні. Те ж саме стосується і пластичної хірургії. Україні нічого не заважає заявляти про свою привабливість у цьому секторі. Ми маємо популяризувати своє, українське, маючи таку потужну науково-практичну медичну базу. За іноземними пацієнтами можуть прийти інвестиції в наші державні та комунальні заклади.

Підвищити імідж України, посилити просування її медичних можливостей — таке завдання поставила собі організація міжнародних медичних відносин IMRO (International medical relations organization), яку я очолюю. Мета компанії — допомагати передовим гравцям охорони здоров’я України представляти свої продукти та послуги, налагоджувати стосунки і різнобічну співпрацю з медиками інших країн.

Позитивний імідж нашої країни ми можемо формувати шляхом просування і представлення світовому товариству наших досягнень і науково-практичних розробок у медицині, а їх у нас надзвичайно багато. Наші талановиті лікарі і вчені-медики достойно представляють Україну на європейських та світових конференціях, конгресах і симпозіумах. І це все попри недостатнє фінансування і брак коштів на придбання інноваційного медичного обладнання.

– Ваше життєве кредо?

Не треба чекати, що хтось щось зробить за нас. Ми маємо самі боротися за своє майбутнє, за розвиток і процвітання нашої країни.