Секрети інформаційно-дипломатичної боротьби України з її ворогами – Василь Боднар

0
481

Загострення військового конфлікту на Донбасі, непорозуміння із західними сусідами, будівництво «Північного Потоку» та мосту через Керченську протоку — із цими викликами стикається наша держава. Чи зможемо вистояти? Заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар в ексклюзивному інтерв’ю відкриє для FD завісу таємничості довкола секретів інформаційно-дипломатичної боротьби України з її ворогами.

Президент України неодноразово називав зовнішньополітичну діяльність під час війни «другим фронтом». Ви погоджуєтесь із цим твердженням?

— Звісно ж, погоджуюсь. Насамперед, треба віддати шану тим хлопцям, які перебувають на фронті. Там — передова. Ми, як багато інших громадян України, робимо все для того, щоб їм було легше. Простіше кажучи, наш другий дипломатичний фронт допомагає першому. Багато зусиль докладено для того, щоб наші міжнародні партнери розуміли реальну ситуацію на сході нашої держави, а не те, що нав’язують проросійські медіа. Вертикаль влади, яка включає у себе Адміністрацію Президента України, Міністерство закордонних справ та Міністерство оборони, працює ефективно й злагоджено. Ми чітко розуміємо наші цілі, маємо поставлені завдання та знаємо як їх виконувати.

Photo: Fashion of Diplomacy

Що Ви можете назвати найбільшим успіхом української дипломатії за останні роки?

— Насамперед, це збереження міжнародної солідарності з Україною.

Якщо ми згадаємо агресію РФ проти Грузії у 2008 році, то Захід її, практично, волів не помічати. Те, що зараз питання українсько-російської війни на Донбасі та окупації Криму продовжують перебувати у центрі уваги міжнародної спільноти, є беззаперечним досягненням нашої зовнішньополітичної служби. Ми не даємо світові розслабитися, адже постійно вказуємо на те, наскільки жорстокою є агресія РФ проти нас. Фактично, завдяки зусиллям МЗС, світ почав інакше дивитись на сучасну Україну, а з іншого боку, — все більше розуміє агресивну сутність Росії. Сьогоднішні геополітичні зміни глобального масштабу відбуваються також завдячуючи нашим зусиллям.

Давайте будемо відвертими — я не хочу надмірно вихваляти МЗС України, але постійне наголошування на тому, що треба дотримуватися норм міжнародного права, постійне підкреслення того, що ми не здамося, також належать до успіхів українського дипломатичного відомства.

Також читайте:  Про спільні економічні, політичні та культурні орієнтири України та Грузії

Ви відвідували Закарпаття у лютому цього року та мали зустрічі із представниками місцевої угорської громади. Чому Ви, як представник зовнішньополітичного відомства, зустрічалися із громадянами України? Невже ситуація на Закарпатті є настільки складною?

— Ситуація на Закарпатті є здебільшого стабільною та нормальною. Представники угорської громади існують у тих умовах, які було створено для них за роки незалежності. Вони живуть в гармонії — і з місцевою владою, і з українською більшістю, і з іншими меншинами Закарпаття. Немає настільки гострих проблем, про які говорять деякі ЗМІ тут, у Києві. Немає ані сепаратизму, ані спроб розколоти Україну. Водночас є спроби розхитати ситуацію зовні, почастішали провокації. Щодо мовного питання — зараз в Україні відбуваються системні зміни в освіті й тому виникає питання — а чому саме трансформується система освіти для закарпатських угорців? Але ж правила змінюються не лише для угорців, але й для поляків, румунів та для представників інших національних меншин. Ці зміни є скерованими як на утвердження державної української мови, так і на збереження національних мов. Саме в той час, коли я відвідував Закарпаття, там знаходився Верховний комісар ОБСЄ з питань національних меншин. Я мав з ним зустріч. До того ж, в Ужгороді було заплановано консультації з угорською стороною. Також, користуючись нагодою, я мав зустріч із Народним депутатом України паном В. Брензовичем, головою угорського товариства, який упродовж нашої зустрічі не висував жодних політичних вимог. У закарпатських угорців вимога іншого характеру — вони хотіли б мати шкільні підручники та освітні програми угорською мовою, у них є побоювання, що їх позбавлять змоги навчатися рідною мовою. Ці побоювання треба спростовувати. Тому дуже добре, що МЗС, МОН спілкуються та зустрічаються із громадянами України, які мають певні особливі погляди. Такі зустрічі допомагають формувати позицію у переговорах із угорською стороною. Як вам відомо, впродовж червня відбулися зустріч Міністра освіти та науки України Лілії Гриневич з представниками угорської громади, відбулася зустріч перших леді України та Угорщини, пройшли плідні переговори чотирьох міністрів (закордонних справ і освіти з обох сторін). Ми йдемо добрим шляхом переговорів і, впевнений, поступово вийдемо на таке рішення, яке задовольнятиме обидві сторони та зніме ту напругу, яку було створено навколо закону про освіту.

Також читайте:  ПО КОМУ ПОДЗВІН. Віктор Ющенко Президент України 2005–2010
Photo: Fashion of Diplomacy

Напруга у взаєминах Києва та Варшави поволі вщухає. Якщо це не державна таємниця, то розкажіть, як це вдалося нашим дипломатам?

— Нам завжди треба бути готовими до того, щоб спокійно розмовляти з польською стороною. У проблемах, які стосувалися історичної пам’яті, хочеться вірити, що пік напруги вже пройдено. Принаймні, наразі ми бачимо конструктивний підхід з польського боку, робимо зустрічні кроки зі свого. На початку червня 2018 року відбулася розмова віце-прем’єр-міністрів П. Розенка та П. Глінського, які обговорили нагальні питання практичної міждержавної співпраці. Також наразі ми працюємо над тим, щоб запросити до України делегацію польських експертів й обговорити питання відновлення наших пам’ятників у Польщі та ексгумації останків людей, похованих на території України. Ми повинні відстоювати власну позицію, водночас не політизуючи питання історичної пам’яті. Отже, позитиву у наших взаєминах з Польщею за останні місяці значно додалось.

Чи вірите Ви, що конфлікт на Донбасі можна вирішити виключно політичними засобами? На чому ґрунтується Ваша впевненість?

— Якщо не мати сильної армії, то жодна дипломатія не допоможе. Варто лише згадати Будапештський меморандум. З іншого боку, ми не маємо права втрачати тисячі життів свої громадян. Політичні методи повинні грати провідну роль. На Донбасі треба шукати шляхи вирішення саме через введення міжнародної миротворчої місії. Мінські домовленості, як ми всі маємо можливість спостерігати, не працюють через небажання Росії відмовлятися від своєї агресивної політики. Ми бачимо цілеспрямовану політику Кремля зі збереження контролю гарячої фази конфлікту. Москва не хоче врегулювання. Адже, якщо буде вирішено питання на Донбасі, то неминуче постане питання про Крим, про вирішення конфліктів за участю Росії у Південній Осетії, Абхазії та Придністров’ї. Росії це не потрібно.

Також читайте:  Хабова стратегія розвитку головного аеропорту країни - Євгеній Дихне

Ви думаєте, що Росію вдасться переконати у необхідності введення миротворчої місії на Донбас?

— Ми мусимо це зробити. Принаймні, ми маємо розуміння наших міжнародних партнерів щодо цього переконання. Це виражається, передусім, у неухильному збереженні санкцій проти країни-агресора. Навіть, попри певні суперечності поміж країнами «Великої сімки», усі вони демонструють свою підтримку України — не в останню чергу, у санкційному питанні.

Побудова Керченського мосту та північного газогону Російською Федерацією завдають шкоди нашим національним інтересам. Які заходи у відповідь пропонуються зовнішньополітичним відомством України? Чи можемо ми розраховувати на допомогу США у вирішенні цих проблем?

— Ми вже маємо це сприяння. США активно підтримують не лише Україну, але й інші країни, які протидіють будівництву «Північного потоку». Звісно ж, це не може не викликати певної турбуленції у Європі. Для нас і «Північний потік», і Керченський міст є елементами продовження агресії проти нас. Тому Україною вже подано позови щодо порушення морського права. Застосовуються як юридичні механізми, так і політичний діалог. Ми не складемо руки.

Як думаєте, Україна переможе?

— Звичайно. Насамперед ми довели можливість спротиву. У 2013 році навряд чи хтось повірив би, що ми зможемо дати відсіч настільки потужній агресії. Але з 2014 року протистоїмо військовій, інформаційній, фінансовій машині РФ. Ми воюємо. Ми не склали зброї і не складемо. У нас є чітка ідентифікація ворога, у нас засоби, які ми можемо вжити та які ми вживаємо. У нас напрацьований досвід боротьби, є підтримка міжнародної спільноти, є віра у свою правоту. Все це робить неможливим повернення до тієї ситуації, яка була перед 2014 роком.