Співак – художник, що малює фарбами свого голосу

Необхідно демонструвати всьому світові: українці — талановита, освічена нація з багатими традиціями і величезним потенціалом — каже солістка Національної опери України Сусанна Чахоян. Перед талантом української оперної діви Сусанни Чахоян відкривалися двері європейських оперних театрів. Але вона залишилася вірною своїй країні і родині. Зараз співачка також щаслива дружина і мама та продовжує дивувати шанувальників своїм неперевершеним сопрано. Про секрети успіху та життя пані Сусанна розповіла Fashion of Diplomacy.

0
159

Україна мені дала прекрасну освіту і величезний досвід, тому маю все це передати молодому поколінню. Я потрібна своїй країні, своїм глядачам, своїм учням. Відчуваю це, — говорить Сусанна Чахоян.

Якими проектами займаєтеся зараз?

— Найближчим часом, 19 жовтня, відбудеться мій концерт у Відні. Ми готуємо програму з моїм австрійським колегою Мерзадом Монтазері. Це вже третій проект в рамках «Австрія–Україна Без Кордонів», а наприкінці жовтня співатиму на відкритті Віденського балу в Києві з австрійським тенором Себастіаном Райнталером.

Лейла (Ж. Бiзе, «Шукачi перлiв»)

Продовжуєте викладацьку роботу?

— Так, біля семи років займаюся зі своїми учнями. Починала з приватних уроків. Тепер маю невеличкий клас в Інституті музики ім. Глієра. Звичайно, це забирає багато часу та енергії, але мені дуже подобається спостерігати за розвитком молоді. Знаєте, що цікаво? Коли сам викладаєш, то краще контролюєш себе на сцені. Тому навчання у нас — взаємно збагачуючий процес.

Коли зрозуміли, що хочете викладати?

— Це сталося зовсім випадково. До мене прийшла молода співачка і попросила допомогти. Я спробувала їй показати, пояснити. І в неї все вийшло! Так я зрозуміла, що можу навчати і передавати свої знання. Коли є контакт і я бачу ці вдячні очі — це надзвичайне відчуття. Подібне до того, як спілкуєшся зі своїми дітьми. Маю велике задоволення від того, що бачу як вони ростуть і творчо розвиваються.

Коли зрозуміли, що опера — справа Вашого життя?

— Цей шлях у мене був досить довгим. З раннього дитинства я жила у симфонічному світі. У мене вдома була величезна колекція інструментально-симфонічної музики, яку зібрали мої батьки. Я цілими днями слухала Бетховенські концерти, симфонії Чайковського, Брамса, Малера. До опери я прийшла, коли навчалася на другому курсі консерваторії, вже бувши досить зрілим музикантом. До мене потрапила платівка Євгенії Мірошниченко із записом концерту Глієра. Це стало для мене справжнім відкриттям, якимось озарінням. Гадаю, це було моїм покликанням.

Скільки часу довелося працювати, щоб розкрити Ваше неперевершене сопрано?

— Продовжую працювати ще й сьогодні. Співака можна порівняти зі спортсменом або танцівником балету, наша професія так само вимагає щоденної кропіткої праці. Це довгий і важкий шлях. Пам’ятаю свої перші вокальні уроки ще в Одеській консерваторії, потім в Київській музичній академії, де отримала колосальний технічний арсенал у класі Євгенії Семенівни Мірошниченко.

Розiна (Дж. Россiнi, «Севiльський цирюльник»)

В одному з інтерв’ю Ви сказали: «Євгенія Мірошниченко розкрила мене не лише як співачку і актрису, а й як особистість». Розкажіть про це.

— З Євгенією Семенівною було складно працювати. Вона була надзвичайно вимогливою. З першого уроку, окрім технічних навичок, ти повинна бути артисткою, актрисою, розповісти справжню історію, пропустити через себе певний образ. Це було дуже важко, але навчило головного: співак — це художник, що малює фарбами свого голосу. Що стосується характеру, Євгенія Семенівна виховувала з нас справжніх бійців на сцені. Це нам дозволяло працювати попри будь-які обставини: хвороба, поганий настрій, проблеми в особистому житті. Євгенія Семенівна любила повторювати: «Голос в тебе гарно звучатиме тільки один раз на рік — саме тоді, коли в тебе немає вистави. Тому маєш навчитися співати у будь-якому стані».

У житті таке виховання допомагає?

— Звичайно. Треба вміти відкидати негатив і фокусувати свою увагу на головному. Коли я зустрічаю людей, яких не бачила кілька років, вони дивуються: «В тебе завжди світяться очі. Як тобі це вдається?». Я розумію, що маю проблем не менше за інших. Але намагаюсь помічати найкращі моменти в житті. І навіть голос тоді звучить по-іншому. Це життєдайна сила. Якщо ти позитивно налаштований, то передаєш цей посил у зал під час вистави. І люди після твого виступу теж світяться. Це дуже важливо: передати тепло своєї душі глядачам.

Пам’ятаєте свій перший вихід на сцену?

— Найбільше враження у мене від першого виступу в Одеській опері. Мені було тоді 12 років. Я виступала з оркестром, створеним моїм батьком, який стояв за диригентським пультом. Спеціально для цього виступу мама пошила для мене розкішний сценічний костюм. Після концерту я випадково почула обмін враженнями між глядачами. Маленький хлопчик розповідав своїй мамі, що йому найбільше сподобалось, як співала дівчинка з величезним червоним бантом. Це було моїм першим маленьким визнанням.

Що зараз відчуваєте, коли виходите на сцену?

— Кожен виступ — це найвищий рівень адреналіну та неймовірні емоції, хвилювання, наче вперше. Завтра публіка очікуватиме від тебе ще більше, ніж ти зробив учора і не пробачить жодної помилки на сцені. Це надзвичайна відповідальність, яка вимагає від артиста залізних нервів.

Як розумієте, що концерт пройшов вдало?

— Я відчуваю публіку: усі завмирають, настає абсолютна тиша у залі, ніби відбувається якась магія. Такі прекрасні моменти дуже цінні для будь-якого артиста. Інколи глядачі згадують найменші деталі моїх виступів багато років потому. А ще дуже приємно, коли люди, вперше потрапивши до концертної зали та почувши класичну музику, приходять знову і знову. Це і є одна з найважливіших місій митця: демонструючи високий виконавський стиль, виховувати у глядачеві вишуканий смак.

Лючiя (Г. Донiцеттi, «Лючiя дi Ламермур»), Енрiко — Вiталiй Бiлий

У Вас багато нагород і відзнак. Яка для Вас найбільш знакова?

— Кожна нагорода — це певний етап мого життя, в який було вкладено частину душі. Але найдорожчою винагородою для мене залишається визнання та любов моїх шанувальників.

Під час закордонних концертів Ви представляєте Україну. Відчуваєте відповідальність?

— Звичайно. Ще бувши студенткою, на міжнародних конкурсах виходила з цією ідею: я представляю Україну, я несу імідж своєї держави. І справа не тільки в тому, як ти співаєш, а й у тому, як ти себе поводиш, як виглядаєш, як спілкуєшся, в тому числі іноземною мовою. Сьогодні, як ніколи, надзвичайно важливо демонструвати всьому світові: українці — талановита, освічена нація з багатими традиціями і величезним потенціалом.

Бесіду вела Марія Вільде