На зорі Українсько-Японських взаємин (1890–1900-ті рр.)

0
611

2017 є роком Японії в Україні.

Токійський уряд став одним із перших, що визнав незалежність України ще в 1991 р. Але історія українсько-японських комунікацій має набагато давнішу історію, сягаючи своїм корінням ще в ХІХ ст.

До 1850-х рр. Японія перебувала в стані повної самоізоляції.

Будь-які контакти із зовнішнім світом були під забороною та суворо каралися. Але після її «відкриття» країнами Заходу (1853 р.) та внутрішніх змін (переходу фактичної влади до рук імператора, 1868 р.) перед Японією постало питання про необхідність активного дослідження навколишнього світу, налагодження рівноправних політичних та економічних взаємин з іноземними державами. Для досягнення цієї мети токійський уряд використовував різні інструменти, у тому числі й дипломатичні та консульські установи. Активний період створення перших припав на 1870-ті рр. На 1890-ті рр. Японія мала лише біля 20 консульств у іноземних країнах, серед них три діяли на території Російської імперії. Одне з них – у м. Одеса, саме його створення та діяльність стали першим кроком на шляху до налагодження соціально-економічних та культурних взаємин між Японією та українським суспільством (тоді – південь Російської імперії).

Також читайте:  Не втрачаючи ні хвилини, сприяйте еміграції капіталів...

Перші свідчення про ці контакти датуються 1885 р., коли до Одеси прибула японська місія для вивчення економічного потенціалу міста. У 1889 р. міністр закордонних справ Японії затвердив наказ про створення імперського консульства в м. Одеса. Але перший представник японських інтересів у регіоні не був етнічним японцем. Ним став місцевий підприємець О. В. Ракшеєв, що в статусі почесного консула відстоював інтереси далекосхідної країни протягом 1892–1897 рр. Його головним здобутком стало відкриття при консульській установі експозиції зразків японських виробів. У 1899 р. ці речі були передані до місцевого Музею красних мистецтв, що демонструвало українському суспільству швидкі темпи розвитку японської економіки та перспективи двосторонніх взаємин.

Наступним імперським консулом у Одесі став Каметаро Іідзіма, етнічний японець, кадровий дипломат.

Його діяльність припала на 1900–1904, 1906 роки – період ескалації російсько-японських взаємин напередодні та після війни 1904–1905 рр. Серед науковців домінує переконання, що чиновник активно займався розвідницькою діяльністю. Консул постійно звітував до Токіо про соціальне, економічне життя українського півдня, про наявні в Одеському порту торговельні та військові кораблі тощо. Японія остерігалася, що Росія використає для ведення бойових дій Чорноморський флот, і тому постійно стежила за цим питанням. Чиновник намагався уникати конфліктів у стосунках з місцевою адміністрацією. У результаті, при від’їзді Каметаро Іідзіти та інших працівників консульства з Одеси в зв’язку з початком військових дій (1904 р.), реакція місцевих жителів не відзначалась агресією, а обмежувалась загальною цікавістю.

Також читайте:  «Українська Бельгія», або «Десята Бельгійська провінція»

Такі стосунки стали запорукою того, що після завершення війни японське консульство в Одесі досить швидко – у квітні 1906 р.– відновило свою діяльність.

Однією з актуальних для Японії проблем на кінець ХІХ – початок ХХ ст. була відсутність достатньої кількості кваліфікованих дипломатів та консулів, тому їх діяльність часто супроводжувалась переведенням на нові місця служби. Улітку 1906 р. К. Іідзіма повідомив місцеву адміністрацію про повернення до Японії у зв’язку з відпусткою, але до Одеси чиновник більше не повернувся, отримавши нове призначення. Консульство очолив його секретар – Наохіко Фукуда.

Діяльність нового чиновника мала певні особливості, російські жандарми встановили за ним таємний нагляд для підтвердження того, що японець активно займався шпигунством. Але довести свою підозру контррозвідникам не вдалося.

Також читайте:  Сота річниця укладання Брестського Мирного Договору

Упродовж 1900-х рр. Японія суттєво розширила кількість свої консульських установ, упевнившись у доцільності їх діяльності. Але проблема недостатньої кількості кваліфікованих кадрів не дозволяла забезпечити повноцінну діяльність усіх інституцій. Як результат, у 1909 р. консульство в Одесі тимчасово призупинило своє функціонування, Н. Фукуда був переведений до новоствореної установи у Москву. Проте Одеса не опинилась поза зоною японських інтересів, новий етап діяльності консульства розпочався вже після 1925 р., і попередній досвід взаємодії між місцевим українським населенням та представниками інтересів Японії створював для цього сприятливий клімат, хоча нові політичні реалії накладали свій відбиток.

Павленко Світлана, кандидат історичних наук, науковий співробітник Дніпровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького