Київ має право вважатися однією з найбільших балетних столиць Європи

0
278

Невипадково саме в Києві зійшла зоря всесвітньовідомого танцівника Сержа Лифаря. Тому й не дивно, що Київський національний театр опери та балету, немов магніт, притягує до себе видатних артистів балету. Серед них варто окремо згадати Яна Ваню, чеського танцівника, який уже дванадцятий рік поспіль працює в Києві та вважає, що йому поталанило…

Скажіть, будь ласка, чому для кар’єри Ви все-таки обрали Київ?

— Коли я ще навчався в училищі, ми їздили на конкурс імені Сержа Лифаря, і це була моя перша зустріч з цим містом та цим театром. Сталося так, що й цей театр, і це місто мені сподобалися. Це було дванадцять років тому. Театр у той час був дуже потужним. Були чудові солісти. Я на все це подивився, і мені захотілося стати частиною цього театру. І знаєте, в чому, власне, мені пощастило? Багато людей з України, причетних до балету, їздять на Захід — виступати в театрах або ж викладати. У нашому училищі також викладала жінка з України — Любов Данченко. Вона свого часу танцювала у київському театрі. Завдяки її сприянню я потрапив до цього театру на стажування після конкурсу. До того ж, я одружений з українкою. Її звати Наталія.

Також читайте:  Ми повинні ставити собі амбітні цілі щодо подальшої та глибшої Євроінтеграції

Ви багато виступаєте у Києві й, звісно ж, часто буваєте вдома у Чехії. Скажіть, у чому полягає головна відмінність між київською та празькою публікою, між київськими та празькими шанувальниками балетного мистецтва?

— Публіка чудова в обох країнах. Адже ми — українці та чехи — є слов’янами, і тому маємо багато спільного. Я вважаю, що водночас існує певна відмінність між балетними школами у наших країнах. Також я помітив різницю між театрами у Києві та Празі, головним чином, різницю у їхніх репертуарах. У Празі було багато сучасних вистав, багато сучасного танцю, багато речей, пов’язаних з авангардом та модерном, класичного ж було вкрай мало. Натомість репертуар київського театру в той час тримався на класичному танці. Мені ж завжди хотілося танцювати класичний репертуар. Ось чому я й обрав Київ.

Також читайте:  Міжнародну премію «Людина року» в галузі дипломатії цьогоріч отримав Посол Республіки Корея в Україні Лі Янг-Гу

Однією з Ваших найкращих ролей є роль Воланда у виставі «Майстер та Маргарита». Ви неодноразово казали, що ця роль надихає Вас, але ж, погодьтеся, ця роль не проста. Грати диявола — це, скажімо так, подія в житті актора непересічна.

— Хоч як дивно це звучатиме, але ось такі негативні партії, коли ти граєш не якогось прекрасного принца, а представника темних злих сил, даються акторові значно простіше. Ось і ця роль була дуже змістовною та цікавою. Я, звісно ж, читав книгу Булгакова, і в цьому спектаклі показано було все, що є в книзі. Спектакль дуже логічний, його можна зрозуміти. Що ж до самої партії Воланда — то я готував її ретельно, готував разом із постановником. До нас приїздив постановник Давид Авдиш. Також у роботі над цією партією мені допомагав мій київський педагог Микола Данилович Прядченко. Можна сказати, що ми ретельно аналізували та не менш ретельно готували кожен рух, кожен жест.

Також читайте:  International Ukrainian Dance & Culture Festival

Вашу майбутню кар’єру Ви бачите виключно в Україні? Чи Ви плануєте виступати також і на Заході?

— Щодо моїх планів, то з упевненістю можу сказати, що я зберігатиму відданість нашому театрові, тому що працюю тут уже дванадцять років, себто у мене тут майже дванадцятий сезон. Це дуже й дуже багато для артиста. Але, звісно ж, мені дуже подобається гастролювати. Дякувати Богові, маю певні пропозиції , отже, можу їздити на гастролі та пробувати себе в інших виставах. Тут, у Києві, маю стабільний репертуар. Я брав участь уже в усіх спектаклях, тому дуже цікаво їздити за кордон, танцювати та творчо розвиватися й там.

Чого б Ви хотіли побажати українцям?

— Хотів би побажати миру, добробуту та щастя. Я живу та працюю тут, в Україні. Я люблю цю країну. Бережіть її…