Досвід реформ на Далекому Сході як урок для України

0
843

Notice: get_currentuserinfo відхилено починаючи з версії 4.5.0! Використовуйте wp_get_current_user() натомість. in /usr/www/users/dipaor/fashion_diplomacy/wp-includes/functions.php on line 3853

На сьогодні в Україні реформи проводяться заради самих реформ. Ми бачимо симуляцію замість реальних кроків – задля отримання чергового кредиту для нашої держави. Насправді ж нам потрібні не кредити, а інвестиції. Треба повністю модернізувати економіку. А для створення теплого інвестиційного клімату необхідно створити нову власну економічну модель. І відповідати вона повинна, насамперед, потребам українців. Саме людина – її запити й вимоги, її комфорт і щастя – мають стояти в центрі будь-якої системи, а не тільки показники зростання ВВП чи інші статистичні дані.

Не треба винаходити наново велосипед

Не треба винаходити наново велосипед, слід досконало вивчати досвід тих країн, які вже проходили в чомусь схожий із нашим шлях. Ми часто звертаємо увагу на західні країни і тільки зрідка – на східні. А даремно. Переходячи від авторитарного правління до демократичного, деякі країни сходу пішли зовсім іншим шляхом, ніж країни так званого соцтабору, але це не завадило їм подолати економічну відсталість і навіть стати провідними країнами за цілою низкою показників добробуту. Якщо країни Східної Європи пройшли через “оксамитові” революції – а це все одно різкі зміни як політичного, так і економічного курсу, – то країни Далекого Сходу акцентували саме на економічних реформах, у політичному ж напрямку демократизація була поступовою. Але потрібно розуміти, що авторитарні режими цих країн мали на меті не стільки самозбереження, скільки ручне керування переходом до вільних ринкових відносин і перетворенням країн “третього” світу на промислово-фінансових титанів. При цьому рівень та якість життя громадян цих країн постійно зростає. Кожна з цих країн розробила власні алгоритми розвитку й побудувала економічну модель, що відповідає інтересам, насамперед, звичайних громадян.

Метою було не самозбагачення владної верхівки

Слід наголосити, що метою було не самозбагачення владної верхівки, а впровадження чіткої стратегії перетворення всіх сфер суспільства – заради загального блага й установлення соціальної справедливості. Акцент саме на економічній модернізації пояснюється тим, що реальні суспільні трансформації вкрай ускладнені за відсутності достатньо високого рівня життя населення. Існує багато прикладів, включно з нашою країною, коли різкі політичні зміни за умови слабкої економіки призводили до жорсткого розподілу на багатих і бідних, до суттєвого зростання безробіття, інфляції та до інших економічних потрясінь. Звичайно, найбільш страждають соціально незахищені верстви населення.

Також читайте:  Понад 300 українських школярів відвідали презентацію Німецького цифрового дитячого університету!

Якщо наводити конкретні приклади, то південнокорейська модель більшу частину свого існування була схожою швидше на диктатуру, ніж на демократію західного зразка. Акцентувалися виключно економічні реформи. Коли до влади на початку 60-х прийшов Пак Чжон Хи, демократичні свободи, що тільки зароджувались, були зупинені на певний час. Натомість розпочалася жорстка боротьба з корупцією, а держава була централізована.

Будь-який прояв корупції нещадно карався, незважаючи ні на посаду, ні на звання, ні на сімейні зв’язки, – і за декілька років це дало приголомшливий результат. Економічна стратегія, зі свого боку, була зваженою та послідовною: спочатку поштовх отримала легка промисловість, а вже потім стало можливим розвивати галузі металургії, суднобудування й хімії. Уже у 80-х почали бурхливо розвиватись автомобільна промисловість та електроніка. І весь цей час активно залучались іноземні інвестиції й технології, а держава цілковито контролювала процес розподілення ресурсів. Унаслідок цього сьогодні людство має такі світові корпорації, як Hyundai, Samsung, LG та Daewoo. До того ж, на 2017 рік, за популярним рейтингом країн світу The Legatum Prosperity Index, який ураховує не тільки рівень ВВП на душу населення, а й загальний рівень задоволення життям, Південна Корея посіла 36-те місце. Для порівняння: поряд розташувались Словаччина й Латвія, а Росія та Україна розташовані на 101-му та 112‑му місцях відповідно.

Також читайте:  Прогноз на плани ЄС щодо України

Схожим шляхом розвивався й Сінгапур, який трохи більше, ніж півстоліття тому був економічно відсталою колонією, а зараз перебуває, за даними того ж рейтингу, на 17-й сходинці – на одну вище, ніж Сполучені Штати. Це стало можливим завдяки особистості Лі Куан Ю – по суті, батька сучасного Сінгапура. Хоча його важко назвати диктатором, але й демократом він теж не був. Реформи проводились авторитарними методами: наприклад, застосовувалися фізичні покарання, а в парламенті опозицію представляв лише один депутат.

Замість політичної свободи мешканцям була надана можливість розпочати бізнес у вільних ринкових умовах, а стратегічним завданням стало створення нової касти підприємців, які могли б очолити колишні державні монополії, як-то Neptune Orient Lines чи Singapore Airlines, що зрештою стали успішними приватними компаніями. Ли Куан Ю активно проводив політику залучення іноземного капіталу, до того ж створюючи максимально комфортні умови для інвестицій. Завдяки такій політиці Сінгапур перетворився на світовий фінансовий і торговельний центр.

Безперечно, окремим пунктом виступає Китай, який не є демократичною державою в західному розумінні цієї словосполуки. І досі там існує ціла низка серйозних проблем із правами людини, екологією тощо. Однак його лідери декларують розбудову демократії й права еволюційним шляхом, зазначаючи, що інакше країна не змогла би досягти економічних висот. Як і Сінгапур із Південною Кореєю, Китай зайнявся реформуванням саме економічної, а не політичної сфери: упроваджуються ринкові відносини, створюються прийнятні інвестиційні умови. Водночас збереглася потужна централізована влада й однопартійна система. Ден Сяопін, який і розпочав реформувати країну, стверджував, що тільки такі умови уможливлюють перехід від неринкової економіки до ринкової без катаклізмів та потрясінь, а також забезпечують своєчасне виконання розпоряджень та ефективну боротьбу з корупцією. Як і в інших, вище названих, країнах, не менш важливим етапом розвитку проголошено активне сприяння залученню іноземних інвестицій і перехід до приватних форм власності. Але, попри все, сучасний Китай усе більше інтегрується не тільки в економічному, але й у культурному плані в глобальний світ. Активно зростає середній клас, підвищується культура споживання – і це тільки питання часу, коли Китай повністю перейде на модель з орієнтацію на людину.

Також читайте:  Перше золото України на Іграх Нескорених

Стратегічне мислення в економіці спричиняє переконливі результати

Як бачимо, стратегічне мислення в економіці спричиняє переконливі результати, незважаючи на політичний режим, який сприяє процесам реформування. Безумовно, це не означає, що Україні слід робити кроки назад у процесах демократизації. Та й нашим політичним лідерам далеко до виявлення “східної мудрості”, щоби надавати їм аж занадто широкі повноваження. Проте слід пам’ятати, що без потужної політичної волі у сфері економічних реформ і зрушень, без подолання корупції й “кумівства” жодні демократичні процеси не дадуть реальних результатів у досягненні добробуту для всього суспільства. Зараз Південна Корея й Сінгапур є постіндустріальними демократичними державами з дуже високими показниками рівня життя та є лідерами у світі в цілому ряді галузей, зокрема найсучасніших технологій. В України є всі можливості, щоби створити власне економічне диво, але для цього вкрай необхідна політична воля, що має на меті переважання стратегічних державних інтересів над особистими. Тільки формування чітких алгоритмів реалізації українського економічного дива, а також використання світового досвіду з урахуванням специфіки нашої держави допоможуть створити таку модель існування, коли людина справедливо задоволена власним життям і перебуває в центрі системи.